Займенник

Визначення
Займенник
– самостійна іменна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх.
Розряди:
особові, присвійні, зворотний, означальні, вказівні, питальні, відносні, неозначені, заперечні.
У непрямих відмінках
особові займенники мають іншу основу (я, мене, мені, мною тощо).
Зворотний займенник (себе)
не має форми Н. в. У непрямих відмінках він змінюється, як особовий займенник
ти
.

Правопис займенників

Разом	Окремо	Через дефіс
НІ-, АБИ-, ДЕ-, СЬ-	із ПРИЙМЕННИКОМ	БУДЬ-, НЕБУДЬ-, КАЗНА-, ХТОЗНА-, БОЗНА-
ніхто, ніщо, ніякий… абихто, абищо, абиякий… дехто, дещо, деякий… хтось, щось, якийсь…	ні до кого аби до кого де з ким будь за ким ні до чого	будь-що, чий-небудь, казна-що, хтозна-який, бозна-який, хто-небудь, хтозна-хто, хтозна-який

Правильно написано всі займенники в рядку дещо, ніяка, скільки-небудь, абихто ніхто, будь-яка, де-який, ніскільки будь-хто, якийсь, аби-де, що-небудь нічия, хто-небудь, де-котрий, будь-чий будь-що, якийсь, ніякий, хто-зна-що

Правильною є форма займенника в словосполученні на тім боці дороги порозумітися з їми з твоєго міста до нашіх друзів всим депутатам