Пряма мова (П/п) і слова автора (А/а)
Цитата
А: «П».
А: «П?»
А: «П!»
А: «П…»
Якщо цитата супроводжується словами автора, то розділові знаки ставлять, як при прямій мові.
«П», – а.
«П?» – а.
«П!» – а.
«П…» – а.
Якщо авторська мова починається словами так указує (говорить), так зауважує, ось що сказав і под., після лапок ставлять тільки тире.
А: «П», – а.
А: «П?» – а.
А: «П!» – а.
А: «П…» – а.
Якщо цитата є частиною речення, вона пишеться з малої літери.
«П… – а, – п».
«П, – а, – п».
«П, – а, – п?»
«П, – а, – п!»
«П, – а, – п…»
Якщо цитату наводять не повністю, то на місці пропуску ставлять три крапки.
«П… – а. – П».
«П, – а. – П».
«П? – а. – П».
«П! – а. – П».
ПОРІВНЯЙТЕ!
  • «… Я є частина народу», – писав О. Довженко, звертаючись до Сталіна.
  • Довженко, звертаючись до Сталіна, писав: «…я є частина народу».
«П(?!) – а: – П».
(сказав і додав)
Вказівку на автора або на джерело, яка стоїть безпосередньо після цитати, беруть у дужки й після другої дужки ставлять крапку.
Віршовану цитату, записану у вигляді строфи, у лапки не беруть. Якщо віршований текст пишуть суцільним рядком, то його оформлюють як звичайну прозову цитату.
Епіграфи пишуть без лапок. Вказівку на джерело або автора подають під епіграфом справа без дужок і крапку після неї не ставлять.
Діалог
Кожна репліка починається з нового рядка, перед нею ставлять тире, лапки не використовують, інші розділові знаки ставлять, як при прямій мові.
Уля до люстра. Від люстра під хрест. Тоді раптом стала:
— А що, як не так спитаю? Не попаду на його смак?
— Попадеш.
— Ну як? Як? Коли мені здається, що "Стоїть гора високая" краще за Тичину.
— Прекрасно! Оце і май на увазі: що тобі подобається, те йому не подобається, і навпаки, розумієш? (М. Куліш).